Вікторія виїхала в Кривий Ріг, щойно окупанти зайшли в Снігурівку

Я з Миколаївської області, з міста Снігурівка. У цьому році закінчила навчання, працювала у Новій Каховці логопедом-дефектологом і деякий час - вихователем. Мені 19 років.

Ранком 24 лютого я лежала обличчям до підлоги - росіяни бомбили військову частину, розташовану навпроти мого будинку у Новій Каховці. Я зрозуміла, що почалася війна. У той же день мама з дядьком забрали мене додому, у Снігурівку. Я ніколи не дозволяю собі падати духом, тож вдома того дня куховарила.

В Снігурівці не стало світла, води, газу. Добре, що криниця була у дворі, ми мали харчі і дрова. Ми залишались вдома, сподівались, що все буде нормально.

У будинок моїх дідуся і бабусі, навпроти нас, влучив снаряд від «Смерчу». Вони померли ще років десять тому, але для мене було шоком, що їх будинку  більше немає.

Коли зайшли окупанти, ми виїхали. Волонтери довезли нас прямо до Кривого Рогу. Там нам надали житло в інтернаті для сільської молоді.

Я не маю дому, втратила роботу. Продовжую навчатись у вищому навчальному закладі, шукаю роботу за спеціальністю. Мені лише 19, я знайду роботу обов’язково. Мрію я лише про те, щоб скінчилась ця війна і наші хлопці могли повернутись додому, жити нормальним життям зі своїми родинами.