До війни у мене життя було спокійне. Я пенсіонер, здебільшого перебував вдома і займався городом. А у лютому сталося таке горе, така біда. Потім виживали як могли. Півтора місяці було світло, потім його не стало. Готували на плиті на багатті, потім купували газові балони і куховарили вже на них. Платили за балон перекупникам 1400-1500 гривень. По воду ходили до криниці. Там було дуже багато людей. Доводилось ходити по декілька разів, щоб було на чому їжу приготувати і попити. 

Були обстріли, влучання. У деякі дні були сумніви доїдеш чи ні. Іноді влучання були такими сильними, що вилітали шибки, але у Червоному Хресті дали плівку, позаклеювали вікна. Була матеріальна допомога 6600 гривень. Потрібно купити скло, щоб засклити вікна. У перший день думав, що це блискавка і грім, а це нас бомбили. 

Найскладнішими були хвилювання. Зв'язку не було. Потрібно було ходити на кладовище, шукати зв'язок. Поговорили, почули голоси дітей і онуків. Ставало легше. 

Були такі хвилини, коли біля мене вибухала міна і я думав, що через мить може бути все - кінець. Була страшна невідомість. 

Виїжджати не хотілось, бо ти тільки з двору - відразу зайдуть чужі і заберуть, кому що подобається. Плюс у мене два собаки і три коти, потім ще чужі тварини поприходили. Їх потрібно годувати. Покидати все нажите не хочеться. У гостях добре три дні, а потім потрібно повертатися додому. 

Хліб купували у перекупників спочатку за 20 гривень, потім за 25, пізніше за 30-35, а дехто продавав аж за 50 гривень. Зараз, дякувати Богу, все відновили. Дають гуманітарну допомогу, дякую цим людям, які про нас не забувають. Якось я стояв за гуманітарною допомогою сім з половиною годин, отримав кілограм борошна, кілограм пшеничної крупи і ряжанку. А тепер усе налагодилось, все організовано і чесно. Видають за паспортами, на ту кількість осіб, які реально мешкають. 

Від Фонду Ріната Ахметова давали коробки. Там і олія була, і борошно, і багато чого іншого. Дякую вам, дай Бог вам усім здоров'я і всього, чого ви хочете. Добро має перемагати зло.