Мені 41 рік. У мене є батьки й двоє синів. Старший син жив і навчався в Харкові, а ми втрьох мешкали в селі Івашки Харківської області, що на кордоні з росією.

Про початок війни я дізналася від знайомого. Після телефонної розмови з ним вийшла на подвір’я й побачила як через наше село пролетіли ракети в бік Сумської області. Потім почула вибухи. Виднілися спалахи. Я дуже хвилювалася за дітей.

До початку квітня я ще працювала. А 14 квітня прилетіли гелікоптери. Були обстріли. Ми цілий день просиділи в підвалі, а наступного дня виїхали. Проживали то в одних родичів, то в інших. Отримували допомогу від Фонду Ріната Ахметова, за що дуже вдячні.

Ми майже рік не були вдома. Це важко. До того ж, батьки не захотіли виїжджати. А в селище прилітають снаряди, влучають у житлові будинки.

Було радісно, коли звільнили Харківську область і Херсон. Зворушує те, що люди стали добрішими. А може, я просто раніше цього не помічала. Мені подобається дивитися телепередачу «Герої», в якій іде мова про звичайних людей, які, здається, роблять звичайні речі, але зараз це сприймається як героїзм.

Хочеться, щоб якомога скоріше закінчилася війна і ми могли повернутися додому. Хочеться мирного майбутнього.