Я з Луганської області, місто Гірське. Вікон балкона там немає зовсім, будинок весь розбитий повністю. Уже немає куди повертатися нам з дочкою. Мені 82 роки, а їй 45 скоро буде. 

Ми ще там були, коли до нас у хату прилетіло, а потім зразу нас забрали, і ми виїхали. Ми навіть не знали, куди нас везли, правда, нам жінка запропонувала квартиру в Кривому Розі. А нам куди діватися? Ми погодилися. Такі були розстроєні, що нам було все одно куди їхати, аби заховатися, бо так стріляли. 

Найскладніше було, коли ми були в хаті, і прилетіло біля нашої хати. Скло все вилетіло, штукатурка вся падала, сипалася - ми ледь сховалися.

Коли все припинилося, вийшли глянули, а наш балкон повністю розбитий. Він у нас був дуже добре зроблений. Я там зробила ремонт, а тепер не знаю, куди мені діватися. Там води немає, світла немає. Дахи на будинках побиті, вікон немає, все там скрипить-рипить. Що воно далі буде - не знаю. Я не можу прийти в себе. Напевно, я вже до смерті не отямлюся.