Ми з міста Снігурівка Миколаївської області. Вісім місяців були в окупації. 

Ми були вдома, по телевізору побачили, що війна почалася. А потім на нас скинули авіабомбу. От тоді ми вже відчули, що це таке, а через деякий час нас окупували. 

До цього була пасіка у нас, але все розбили – по двору були прильоти. Залишилися ми ні з чим.

Діти виїхали, а ми залишилися вдома. Медикаменти були в запасі. Лікарня робила, можна було ходити. А води не було - ходили до річки і на джерело. Їжа в перший час була - привозили гуманітарну допомогу. А потім виживали, як могли. Що було, те і їли.

Перший місяць в окупації ми і не спали, тому що тоді великі обстріли були. Ми не розуміли, що воно і як воно буде. Ну а потім звикли і знали вже, що робити.  

Найприємніше - коли звільнили Снігурівку. Просто не стало окупантів. Стала просто тиша, - ми не розуміли, що відбувається. А потім родичі зателефонували і сказали, що нас звільнили. Звісно, було дуже радісно. Словами не передати. Потім діти повернулися, у нас стало більш-менш спокійно, але звісно, хочеться, щоб швидше взагалі скінчилась війна.