Лідія Іванівна під час війни поховала чоловіка і залишилася сама. Коли почалися обстріли, довелося жити три місяці у підвалі. Виживали завдяки продуктовим наборам від благодійних організацій. 

Жінка згадує, як потрапила під обстріл: «Чоловік був вдома, а я з собачкою пішла прогулятися… Тут почало падати прямо на нашу вулицю, одразу вилетіли всі шибки. Я тоді біля парканчика лягла, собака біля мене, і лежала поки все це не минуло».

Сьогодні пересування обмежене, автобуси не ходять. Та ще й на маленьку пенсію прожити важко.

Вже сиджу, плачу, нічого воно не забудеться, залишиться воно на все життя