Проживаю я в місті Охтирці Сумської області. 24 лютого прокинулися від вибухів, і вже в перший день до нас у місто зайшли росіяни. 

Було страшно, коли стріляли. Ми всією родиною зібралися в нашій хаті. Жили всі разом. Нас було 17 людей. 

У нас у погребі були і картопля, і морква, і ще щось. Їсти було що. Вода також у нас була. Правда, опалення відключили, бо в перші дні розбомбили нашу ТЕЦ.

Літаки шокували. Це було найстрашніше - коли вони бомбили місто. Я переживала за дітей, за онуків.

Приємно вразила підтримка людей. Усі стали добріші, допомагали одне одному, ділилися, чим могли. Приємно, що люди не втратили людяності.

Слава Богу, в моїй сім’ї всі живі, здорові. Уся сім’я була поруч, усі молодці. Дівчата готували їсти. Ми все переживали разом.

Ми віримо в перемогу нашої рідної України. Наша держава вже багато чого натерпілася. Хотілося б, щоб дали нам пожити в спокої.