Я працюю у водоканалі, збирався на роботу і почув по телевізору, що розпочалася війна. 

Я мешкаю один. Ми з донькою виїжджали у квітні у Дніпро, місяць там побули і повернулися назад. В Авдіївці почалися сильні бойові дії. Думали, що, можливо, путін на 9 травня кине всі сили, щоб завоювати Донецьку область. Ми з донькою злякалися, тому й виїхали. 

Я весь час працював. Виїхав тільки у Дніпро, а більше нікуди. У мене приватний будинок, город, було чим займатися. Уже не звертаєш уваги на вибухи, доводиться жити. 

Мене шокувало, що з Донецька по Покровську ударили чотири ракети, пошкодили школу. Ми тут від лінії фронту кілометрів сорок. Я тоді подумав, що добираються і до нас. Для мене це було шоком.

Мої дві сестри живуть у Красноярську. Гостювали у нас, їздили на Азовське море, відпочили, купили собі вишиванки. У 2017 році одна телефонує і розповідає, що у нас жах якийсь твориться, кругом одні нацисти. Я їй відповідаю: "Ваша пропаганда вас зомбує і спонукає ненавидіти нашу Україну". З того часу ми не розмовляємо. 

Ми переможемо обов'язково. Якщо нам допоможе Євросоюз, дадуть нам техніку, а нашим хлопцям героїзму і патріотизму вистачає, ми задавимо росіян. Виженемо їх усіх з території України. 

Я хотів би, щоб син повернувся з Івано-Франківської області, щоб брат повернувся з Вашингтона, сестра – з Німеччини, сіли за круглий стіл і гарно б відсвяткували Перемогу України.