Два місяці без сну, постійне сидіння у підвалі та страх загибелі змусили жительку Оріхова залишити домівку, покинути все і рятуватися

У той день мені сказали родичі, що почалася війна. Я включила телевізор і почула те ж саме. До останнього моменту я сподівалася, що це швидко скінчиться. Але – ні.

З ліками одразу стало у нас погано. Воду і світло то вмикали, то вимикали, гуманітарну допомогу доставляли. Але все ж таки неможливо було сидіти у підвалі. Це було дуже страшно! Я була майже два місяці без сну, бо мені було страшно спати, тому що літали осколки...

Коли вже неможливо було там залишатися, я покинула свій рідний дім.

Я бачила, як у сусідніх будинках вилітали вікна. Моторошно, коли ти йдеш, а над тобою щось летить, і ти не знаєш, куди дітися.

Було дуже страшно, ну що сказати… І я 1 травня поїхала у Запоріжжя, тому що це до близько до мого дому. Тим часом, в Оріхові почалися страшні бої.

Я не знаю, що буде далі. У мене з'явилися проблеми зі здоров’ям, яких ніколи не було. До того ж важко уявляти, що в мене тепер може не бути рідної домівки. Це найтяжче.

На мою, думку, війна закінчиться не скоро, взимку ще, мабуть, буде щось. Я мрію про мир, щоб Україна перемогла і ми жили мирно. Все можна пережити, тільки б ми перемогли і все було добре з нашою Україною.