Варенінова Валерія, 16 років, Новогродівський опорний заклад загальної середньої освіти І-ІII ступенів №7, м.Новогородівка

Есе «Війна і я»

Жахіття... Саме це слово асоціюється в мене з днем, коли я вперше почула вистріли снарядів... Злякані батьки, сусіди, родичі й абсолютно всі мешканці мого міста... Що трапилось? Війна.

Війна це саме те, що з'являється без попереджень та блискавично швидко. Вона руйнує все на своєму шляху: починаючи з жилих будинків і закінчуючи психікою людей. Це нібито рушійна сила, якій начхати на твої почуття.

Для мене війна почалась із голосів, що тремтять і екстренних новин. Це був 2014 рік, я - дев'ятирічна дівчинка, яка просто бавилась з ляльками і постріли, що могли коштувати життя.

Цей день поділив життя на до і після, кожного, хто тоді був свідком цих подій. Я маю на увазі не тільки мою родину, а дійсно всіх людей, що мирно проживали у зоні військових дій.

Про початок війни мені розповіли батьки, але я вже здогадувалась, що відбувається щось страшне ще зі слів кореспондента новин.

Потім настав момент, коли люди почали кидати свої помешкання і тікати хто куди. Багато моїх друзів поїхало, і більше не повертались. Але їхали лише ті - кому було куди.

Це і є жахлива реальність, коли ти нічого не можеш зробити, а тільки чекаєш і сподіваєшся на краще.

Мир для мене - це, по-перше, спокій, затишок і впевненість у завтрашньому дні. Дійсне значення цього слова розуміє лише той, хто бачив іншу сторону медалі, коли примирення - це бажання номер один.

Отже, «Я бажаю миру всім, хто цього потребує». Чекаю на скоріше вирішення воєнного конфлікту. Та сподіваюсь, що більше жодна людина не заплаче через війну, жодна дитина не залишиться без батька, а жодна мати - без сина.

Я вірю в те, що все можливо, нехай збудуться наші мрії!