У перший день війни я почала збирати речі. Пішла в аптеку купила все для надання першої допомоги, бо я медик. Потім з сином постійно сиділа у підвалі, бо у місті постійно було чутно вибухи. У підвал я взяла заморозку, бо треба було годувати дитину. Також взяла ковдри та подушки. Я боялась, що снаряд прилетить у мій будинок. Було дуже страшно. 

На роботу в лікарню я не ходила. Знаю, що туди приходили росіяни та погрожували лікарям. 

Я довго шукала перевізника, аби евакуюватись. Постійно моніторила соцмережі. Знайшла пенсіонера, який би погодився вивезти нас за адекватні кошти. На блокпостах росіяни нас не чіпали. Лише на одному обшукували. 

Зараз я живу у Чорноморську та чекаю на мир. Чекаю на чоловіка. Він військовий. Хочу, аби мій син жив у повноцінній родині.