До війни я і моя сім'я жили прекрасно. Я не знала, що таке бідність, страх, розлука.

До війни моя сім'я була маленька. Мама з татом з ранку до вечора працювали, а за мною і братом доглядала бабуся.

Бабуся у нас особлива. Вона не пече пироги й не розповідає казки. Зате вона дуже розумна, і я не знаю запитання, на яке вона б не відповіла.

У вихідні мама часто з нами гуляла, а з татом ми любили ходити в кінотеатри. Влітку ми часто їздили до Бердянська, до тітки Лери. Я жила прекрасно.

Настав 2014 рік – початок усіх проблем.

Лише одна подія зробила цей рік не таким жахливим. Це народження моєї сестрички Мілашки.

Все змінилось. Мама з татом розлучилися, тато пішов. Часто ночами я плакала за татом. Я часто не спала через шум снарядів. Околиці розбомбили, тому бабуся Світлана, мамина тітка, переїхала до нас.

Найстрашніше для мене було засинати під вікном. Я боялася, що вікно трісне від снарядів, і я ніколи більше не прокинуся. Все подорожчало. Напевно, якби не Штаб Ріната Ахметова, ми б померли з голоду.

Ми були багатодітною сім'єю. Штаб Ріната Ахметова давав нам великі пакети продуктів. Таким щедрим може бути не кожен. Завдяки Штабу ми не залишилися голодні.

Я мрію побачити Ріната Ахметова і подякувати йому за щедрість, доброту, за його щирість. Побажати всього найкращого. Ще я хочу подякувати команді Ріната Ахметова. Адже вона теж намагається з усіх сил. Дехто роз'їжджає містами, дехто збирає в пакети продукти, а решта рахує, записує, вантажить і багато іншого. Дякую штабу Ріната Ахметова.