Сергієнко Ірина, студентка 2 курсу Харківської гуманітарно-педагогічної академії

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гейдел Алла Михайлівна

Моя Україна майбутнього

Україна майбутнього…..В моїй Україні я би зробила так, щоб не було війни. Щоб кожна людина, хоч то старенька бабуся чи спритний, веселий хлопчик, чи можливо дівчина, яка дуже закохана в того самого хлопця, якого побачила в парку під час прогулянки осіннім парком, хоч то сім’я, яка сміється і весело проводить час, святкуючи день народження маленької дівчинки, яка вперше побачила цей світ.

Щоб всі ці люди жили в безпеці і в впевненості в завтрашньому дні.

Мені боляче, коли я проходжу повз зупинки, де на лаві сидить маленьке, беззахисне кошенятко. Воно дрижить і наче плаче….І якщо так подумати, то таких беззахисних тваринок в Україні дуже багато.

Тому я би хотіла, щоб для кожної тваринки знайшовся дім, де цьому кошеняті чи песику будуть раді.

В моїй країні майбутнього хотіла б я бачити чисті поля, густі ліса ,прозорі та глибокі озера. Можливо ви скажете: "В нас і так гарна та чиста природа". Але я поспішу вас разочарувати, так як красива природа тільки на словах та в картинках, але більшості ми не бачимо і, можливо, не хочемо бачити та перейматися через це.

Тому в моїй Україні Майбутнього я би хотіла, щоб кожна людина звертала увагу, якомога частіше, на такі речі, як не розбрасувати сміття, просто кинувши на дорогу, а кинути в спеціальний для цього призначений контейнер.

А взагалі, майбутнє нашої, прекрасної України залежить від кожного українця. Якщо ми будемо трішки гуманнішими по відношенню один до одного, та будемо уважнішими до того, що ми робимо та говоримо, трошки будемо добріші до тваринок, які потребують нашої допомоги, та будемо берегти нашу природу, тоді наша країна розцвіте і ми будемо жити щасливо!