У мене було звичайне життя. Я працюю професором у вищі. Планував співпрацю с колегами з-за кордону. У перший день війни я почув вибухи у Харкові. Бомбили аеропорт та військову частину. Я пішов з рідними у бомбосховище, де ми прожили кілька днів.

Я чув, як літаки скидають бомби. Боявся, що буде зруйноване наше сховище.

Їжу нам привозили волонтери - це дуже рятувало, адже грошей у мене не було через небезпеку походу до банкомату. 

На деякий час я виїжджав з міста, але повернувся. Я розумію, що у Харкові буде небезпечно до кінця війни, але покинути рідний дім поки не можу. Сподіваюсь, що війна закінчиться перемогою України, всі території будуть деокуповані.