Мене звати Владислав. Мені 10. Зараз я живу в селі. В мене ще є маленька сестричка. Ми разом граємо. Я тут ходжу до справжньої школи, а не так як в нашому місті. 

Дуже люблю вивчати англійську мову та математику. Люблю малювати, ліпити та робити щось з конструктора. 

Коли почалася війна, я був у третьому класі. Ми не спали чомусь тієї ночі. А зранку мама сказала, що ми не йдем до школи, бо почалася війна. Я тоді не розумів, що це насправді дуже страшно.

Коли в нашому місті перший раз впала ракета, то батьки вирішили виїхати з міста. І ми поїхали. Їхали ми два дні. І тут опинились в селі. Де нас прийняли. Я думав, що ми просто в гості поїхали. Але скоро буде вже два роки.  

Я дуже хочу додому. А ще я хочу лего і для своєї сестри пластилін модулін. А ще хочу, щоб всі повернулись додому. Я хочу, щоб моя сім'я разом зустрічала Різдво.  Щоб ти подарував нам радість та щастя та перемогу. Я вірю в тебе, тому що ти можешь все. Я вірю в твоє чудо. Дякую, що почув мене.