Два місяці ми прожили в підвалі у Харкові. Не знали, чи живі наші рідні, що мешкали в окупації у селі біля кордону з росією.

Найстрашніше - що можеш не побачити своїх рідних.

Продукти на перший час в мене були, медикаменти також. Потім їжу нам доставляли волонтери. Вранці кожен день я швидко піднімалась додому, аби приготувати їсти, а потім знову бігла у підвал. Там ми відчували безпеку. 

Я дуже панікувала, мене заспокоював чоловік. Згодом ми виїхали на Сумщину. Я боюсь повертатись до Харкова.