Я навчалась в Маріуполі. Після початку війни не виїхала з міста. Я жила в гуртожитку. Сподівалась поїхати до мами в Дружківку, але це вже було неможливо. Я думала, що Маріуполь захищений. Обстріли були сильні. Людей ховали у дворах. Коли закінчувалась їжа, люди полювали на птахів. 

Продуктів у мене не було. У місті були закриті магазини. Деякий час воду підвозили, але потім припинили. Я їла один раз на день кашу та яйця. Я не могла зв’язатись за мамою я сказати, що я жива. Ще не розуміла, що відбувається в країні. 

Я виїхала з Маріуполя зі знайомими. Дорогою були пости росіян. Я відчула на собі зверхнє ставлення. 

Зараз я живу в Києві. Звідси нікуди вже не поїду. Чекаю на завершення війни.