У Донецьку дуже гарно. Там мені найбільше подобалося в Парку Щербакова.

А ще в Урзуфі, у Щуровому. Ми часто їздили на море. У садок я там [у Донецьку] ходила, потім почала ходити до школи – і відразу почалася війна.

Ми з бабусею пішли на ринок, купили продуктів, йдемо назад і бачимо: летить літак. Ну, ми подумали, звичайний літак. Потім чуємо, щось стріляє.

Ми прийшли додому, і моя мама додому прийшла з роботи. І вона каже: «Щось там стріляють. Напевно, війна почалася».

Я була маленька й нічого не розуміла ще. Я відразу спустилася під стіл і казала: «Це моя безпека».

Когда начали уже сильно стрелять, мы две недели сидели в подвале.

Коли почали вже сильно стріляти, ми два тижні сиділи в підвалі. Потім ми повернулися додому. Ми були вдома, і я пішла в туалет. Почали знову. Три снаряди влучили в будинок. І мене притиснуло ванною. Заклинило двері, світло вимкнулося. Я кричала: «Мамо, мамо! Допоможи мені звідси вибратися!». Мама ледве відкрила двері. Ми бігом босоніж побігли до підвалу.

Війна – це коли збираються військові й між собою воюють. Страждають жителі. Тому що іноді влучають снаряди в будинки, у людей. І люди вмирають. Мені стало гірше від війни.

Хочу, щоб ми жили мирно, добре, ніколи не було війни. І в нас була міцна сім'я й ми постійно жили разом і трималися всі разом. Щоб маленьким дітям, коли вони виростуть, то щоб вони любили нашу Україну, і вона славилася на весь світ.