Бочевар Ірина, учениця 9 класу Вікторівського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів імені Героя Радянського Союзу С. П. Кобця Маньківської селищної ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Патика Раїса Іванівна

Війна. Моя історія

 Я маю Право на життя… І гадки не мала, що колись така думка буде  мене переслідувати. Але ні! Вона стала девізом моєї життєвої дороги.

Я маю Право на життя ! Адже мені, найстаршій дитині в родині, треба знайти потрібні слова, щоб пояснити найменшому братикові, де його татусь…

Може, він став хмаринкою? Ось глянула на небо — а над нашою хатою велика , периста хмара. Але не грізна, а добра-добра, м’яка і ніжна Здається, вона хоче огорнути нас теплом, вберегти від біди. Мабуть,  це наш добрий татусь, сильний і найкращий, так  про нас турбується, хвилюється  про найменшого Богданчика і ніяк не може почути наш голос, бо, може, вже на Небі…

Проганяю таку думку, бо наш татко — живий!

Через російську збройну агресію проти України він відразу став на захист Батьківщини. Війна зруйнувала  наше мирне життя, ввірвалася   злим вихором і зруйнувала плани на майбутнє…

А ми так мріяли всією сім’єю відвідати Карпати, все чекали, поки підросте Богданчик , щоб скуштувати чисту джерельну воду синіх гір.

І ось — така страшна трагедія! Жодної звісточки від татка! Де він? Живий? У полоні? Коли відгукнеться? Коли повернеться? І яку дати відповідь на безкінечні   питання братика: «А де тато?», «А коли приїде татко?» Так крають серце ці питання…

Я маю Право на життя! Я маю допомагати мамі. Так хочеться запевнити згорьовану матусю, що настане мир і буде все добре, як колись, до страшної війни .Наш добрий татусь повернеться додому і в хаті запанують спокій, щастя й радість.

Я маю право на життя! Кому ж ,як не нам ,молодим, відбудовувати свою державу,  берегти мир на Землі, зміцнювати  свій рід, нести у світ радість і любов, ставати гідними громадянами  нашої країни — мирної України! Квітучої держави! Європейської країни!