Майя Юхимівна живе в напівзруйнованому будинку й хоче хоча б раз вирватися за межі лінії розмежування до дітей і онуків.

У 2014 році дуже страшний для нас був наступ. І в підвалах я знаходилася теж. Після цього, уже у 2016 році, згорів будинок, влучив у нього артилерійський снаряд. Усе згоріло та тварини зокрема. Із пожежної частини в Ясинуватій не могли приїхати, а їхали аж із Селідового. Потім приїхали із Дзержинська, два дні гасили, будинок у мене великий.

Поряд був сусідський будиночок, де я зараз перебуваю. Але туди теж снаряд влучив, мені допомогли дах полагодити й ремонт зробити.

У сина будинок поруч і теж постраждав, але його ніхто не ремонтує. І йому немає житла. У нього сім’я, він одружений. Але йому доводиться то в мене, то в сестри жити.

Уже в нас 2021 рік. Зима, сніг. Дах обвалився, розумієте? Вікна добиті. Дощі йдуть, сніги йдуть. Це ж не один рік, а кілька років триває. І цей будинок уже приходить в непридатність повністю.

Я мрію, щоб дали мені пропуск, щоб в Ясинуватій побачити іншого сина, він там помічник машиніста. Не можемо ні доїхати, ні пройти один до одного. Мріємо, щоб це все скінчилося.