Яна з родиною вчасно виїхала з небезпечної території, але її друзі загинули в маріупольському Драмтеатрі.

Мені 30 років, у мене є чоловік, дитина. 24 лютого ми були вдома. Прокинулися від гучних звуків, зібралися й виїхали в перші години наступу на Волноваху. Одразу заїхали в Маріуполь, а потім вирушили на Запоріжжя.

За всі ці місяці найважче – сказати дитині, що в нас немає можливості поїхати додому.

Мене шокувало те, що сталось з моїм Маріуполем, Драмтеатром. Там були мої друзі, їх не стало.

З гуманітарною катастрофою, на щастя, ми не стикались. Дякую всім, хто нам допомагає. Ми вже дев’ять місяців живемо в Кривому Розі. Чоловік працює, я сиджу вдома з дитиною.

Це все дуже важко психологічно, тому що батьки, бабуся залишилися на окупованих територіях. Але я справляюся, вірю, що ми скоро повернемося додому, відбудуємо те, що знищили окупанти, народимо ще одну дитинку й продовжимо далі жити.