Коли почалася війна, Наталія з трьома дітьми була вдома, в Чугуєві, а чоловік-військовий - у Харкові. В перші тижні не вистачало продуктів, згодом їх почали привозити волонтери. Але з’явилася інша проблема –  посилилися обстріли міста

Мені 47 років. У мене багатодітна родина, чоловік військовий. На момент початку війни ми були в місті Чугуєві. 

У перший день війни було дуже страшно. Я почула вибухи й зателефонувала чоловікові, який знаходився в Харкові. Він сказав нам збиратися. Я розбудила дітей. Вони плакали. Коли вибігли з дому, побачили, що на аеродромі стався вибух. Ми дуже злякалися. Я зателефонувала священнику з храму, в якому співала, і ми пішли туди. У перші дні у бомбосховищі під храмом було дуже багато людей.

Неподалік підривали мости – дитина загинула. Ми були дуже налякані. Я з дітьми прожила у сховищі під храмом чотири місяці.

22 червня вдалося виїхати до друзів у Полтаву. Чоловік не зміг до нас приєднатися. Батьки жили поруч у селі, але нам вдалося з ними зустрітися аж через три місяці. Потім мені зателефонувала подруга й запросила нас у Горішні Плавні. У цьому місті безпечніше.

Спочатку не вистачало продуктів, у магазинах Чугуєва не було нічого. Я на дітей розділила останній шматок хліба. Та дякувати Богу, нам допомогли. Я з дитиною вийшла по хліб. Черга була дуже велика, та нам добрі люди дали макарони і дві хлібини. Ми дуже зраділи. Ось так люди допомагали одне одному. А потім волонтери почали привозити все необхідне. 

Зараз чекаємо лиш одного – перемоги й миру.