З перших днів війни наше місто Лебедин було в оточенні. Я постійно чула гул літаків. Бомбили зазвичай зранку. Одного разу під час обстрілу я накрила дітей простирадлом та чекала, що буде. На щастя, ми вціліли.

Магазини в місті не працювали. Не було світла, води та газу. У мене троє дітей, було дуже важко їх прогодувати. Саме тому я вирішила, що треба виїжджати. Їхала маршруткою, дітей саджала на підлогу, аби вберегти їх від обстрілів.

Спочатку я, чоловік і діти виїхали за кордон до Чехії, але згодом повернулись додому. Домашніх тварин я залишала у мами.

Я постійно заспокоюю дітей, що все буде добре. Власне майбутнє я бачу у процвітаючій країні під мирним небом.