Після деокупації Дудчан російські війська з відстані почали сильно обстрілювати селище. Тепер там дуже багато розрушених хат і скалічених мешканців

Я живу в селищі Дудчани, це Бериславський район Херсонської області. Мені 59 років, сиджу дома, бо роботи немає. У нас зона активних бойових дій, роботу не знайдеш. Я постійно дома, нікуди не виїжджав. 

З 12 березня вже орки були в нас, дуже швидко пройшли Херсонську область і окупували нас. В окупації вода, їжа була, а от з ліками проблематично. У нас багато людей померло саме через те, що не було ліків, які їм потрібні.  Неймовірна кількість людей померла через нестачу меддопомоги.

Ми мирні люди, вибухи бачили тільки по телевізору, а тут довелося зіткнутися самим із цим. Перший раз налякало нас дуже сильно ПВО орків, Це був грім неймовірної сили над нашим селищем, прокинулися всі мешканці, це було десь під четверту ранку. 

Перший раз ми почули такий вибух сильний, а далі поступово звикали і звикали, аж поки бойові дії не перенеслися до нашого населеного пункту, тоді вже почалися реалії.  Це було 2 жовтня, а до цього ми були в окупації. До того, як почали наступ наші війська, тут було відносно тихо, ми вибухи чули тільки на відстані в основному, хоч і сюди залітало щось, звичайно.

Нещодавно була річниця, як звільнили нас. Але в селі обстріли йдуть постійно, у нас зона активних бойових дій. Звільнили нас раптово, ми навіть не думали, що наші так скоро будуть в нашому населеному пункті. Начебто лінія фронту була за 40 км від нас, а тут кажуть, що в Дудчанах наші. Потім я побачив, що українські військові ходили по наших вулицях. Ми повиходили зустрічати їх.  Була звільнена тільки північна сторона, а південна ще сім днів була під окупацією, йшли сильні бої тут. Вибивали росіян дуже довго звідси. З 7-го на 8 листопада все-таки наші їх додавили, вони вийшли з нашого населеного пункту і пішли вже з кінцями. Але при відході вони дуже обстріляли нас, стрільба йшла майже всю ніч. Я нарахував більше сотні прильотів. Били, куди попало.

Я думаю, що буде або дуже довго ця війна, або закінчиться дуже швидко, раптово. Миру, звичайно, хочеться і спокою. Світла немає вже рік, все набридло. Слава Богу, нам волонтерські організації надали насоси, вода є. 

Світла немає, через це несемо дуже великі витрати. Хто може, купує панелі сонячні, в кого є генератори, ті користуються ними, або бензинові генератори, запасаємося повербанками. 

Грошей заробити немає де. Без світла дуже тяжко і погано. Чекаємо, поки орки вже підуть звідсіль, і нам все ж таки допоможуть, бо будинки у нас деякі дуже побиті, деякі зовсім розвалені. Як мінімум, вікна і рами у всіх повилітали - це все треба міняти, дахи побиті. Тут роботи повно, паркани і двері всі побиті. Маємо надію, що нам хтось допоможе. Може, з-за кордону. Дуже багато людей у нас вбили і каліками залишили: кому кінцівки повідривало, кому очі повибивало. Цим людям потрібна допомога, бо вони інваліди на все життя, підтримка, щоб пенсія якась була, щоб вижити могли.