Анастасія Анатоліївна з чоловіком не побоялися евакуюватися з Бахмута, де точилися запеклі бої. Тепер старенькі доживають свій вік у батьківській хаті чоловіка на Сумщині. 

Мені 71 год, до війни я проживала на Донбасі, в місті Бахмут, а зараз проживаю в селі Московське Сумської області. Ми жили нормально, у нас все було – хата, свій дім, діти недалеко жили. А тепер пороз’їжджались, хто куди, а ми самі в селі.

Ми виїхали, тому що в Бахмуті дуже опасно буть: кожен день стріляють, все руйнують.

Перший день повномасштабного вторгнення став для нас дуже тривожним. Мабуть, ніхто не хоче, щоб війна була. Я не можу дуже балакати про таке.

Слава Богу, у нас не було проблем з водою та їжею. Коли ми їхали звідтіля, тільки газ відключили. Взагалі Бахмут сильно змінився, не такий став.

Їхали ми машиною, складнощів не було, тільки затори були. Дуже багато людей їхало, але дорога була спокійна. Коли ми виїхали, все нормально було. Я не дуже скаржуся на якісь негаразди: перетерпіла - і пройшло все. 

Ми забрали з собою домашніх тварин. З нами живе котик, він нормально переніс дорогу - в корзиночці сидів. Тут вже звик.

Ми вирішили їхати на Сумщину, бо мій чоловік з цього села родом – от ми сюди і приїхали. Його мама вмерла, живемо тепер самі у хатинці. Таких умов, як у нас були, на жаль, тут немає.

Нам дуже сильно хочеться, щоб вона закінчилася і якнайшвидше. А от майбутнє… Яке вже в нас майбутнє… Хочеться бачити наших дітей і онуків в щасті, здоров’ї і без війни.