Мене звати Поліна, мені 10 років. У мене є сестричка Маша, їй 4 рочки. Ми живемо з мамою ,татом та бабусею.  

Ми жили у прекрасному місті Авдіївка, що на Донеччині. В 2022 році ми були вимушені виїхати з Авдіїївки, наш будинок розбомбили, ми ховалися у підвалах та бомбосховищах Авдіївського коксохімічного заводу. Наш тато пішов захищати нашу країну від ворога, наразі він знаходиться на Донеччині. Ми його дуже чекаємо та сумуємо за ним.

Я не хочу подарунків та цукерок. Я хочу, щоб мій тато повернувся додому, хочу зустрічати Новий рік у своєму будинку, всією родиною. Бо вже другий рік поспіль наш тато знаходиться у зоні бойових дій. Я дивлюсь на дітей, які ходять з мамою і татом по магазинах, купують іграшки на ялинку, подарунки, просто гуляють і мені сумно... Я теж хочу так хочу... Хочу, щоб мама спокійно засинала, а не чекала на дзвінок або повідомлення від тата, щоб не плакала, коли він не виходить на зв'язок. Хочу, щоб вона посміхалася та як завжди обіймала татка. Щоб вони разом сідали на диван та сміялися з того, що моя сестричка говорить якісь смішні речі. Щоб знову спорили, хто буде ставити підпис у моєму щоденнику)