Лисачков Максим В’ячеславович

"Пологівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4"

На момент початку війни мені було усього 8 років, тому було доволі важко усвідомити, що сталося. Iз кожним роком, дивлячись новини по телевізору разом iз батьками, починав розуміти, що в нашій країні трапляються якісь негаразди.

Повне усвідомлення до мене прийшло, коли до нашого міста приїхала моя бабуся через те, що в її рідному місті Горлівка почалися бойові дії, а її домівку було зруйновано.

Спочатку я дуже зрадів, бо не так часто бачив свою бабусю, але згодом розчарувався, тому що дім, у якому вона прожила все своє життя, був зруйнований.

Нам дуже пощастило, бо бабуся була в крамниці на момент попадання снаряду у її помешкання, тому вона залишилась жива.

Потім я дізнався, що через війну постраждало дуже багато людей: хтось залишився без даху над головою,  хтось став інвалідом, хтось залишився без рідної людини, хтось через вiйну покинув цей свiт. Мені стало дуже сумно через це.

Я добре пам’ятаю, як у четвертому класі ми всі разом писали листи для учасників бойових дій на Донбасі.

Деякі малювали листiвки, інші виражали подяку за захист нашої країні. Я думаю, що бійцям було дуже приємно, коли вони отримали ці послання. Можливо, це підняло їх моральний та бойовий дух, вони стали трішки щасливішими.

День, коли ми пiдтримали наших воїнiв запам'ятався менi на все життя. Я дуже хочу, щоб війна нарешті закінчилася, щоб всі країни жили в мирі та злагоді.