Разом із чоловіком Оксана жила в Кальміуському районі Маріуполя. Жінка працювала на насосній станції в парку Петровського. 25 лютого пішла на роботу, хоча діти, які були в Києві, просили виїжджати. 

"Навкруги вже були вибухи. Відпрацювала зміну. Відчуття, що за парканом стояла важка пушка. І вона постійно гатила. Було страшно. Нас на зміні було дві жінки. І дві доби я була на роботі. Не могла піти додому, адже сильно бомбили. Спускалися в машинний зал, коли була тривога. До цього був великий ремонт. Але ніхто не подумав про сховище, хоча насосна - це об'єкт критичної інфраструктури. Ми боялися, що в нас прилетить та вб'є", - розповідає жителька Маріуполя Оксана.

До 23 березня разом із чоловіком жінка виживала у квартирі на 5 поверсі. У ванній зробили бункер.

"Все місто було, як на долоні. Бачили наступ. Особливо вночі було дуже страшно. На 23 МКР впали перші бомби. Влетіло в будинки. Не могла повірити, що вони палають. 

Вразило. Пішли на криницю в парк Петровського. Коли йшли назад, люди були пригнічені. Але раптом побачила щасливі обличчя. Це були мародери. Тягнули унітази, дитячі книжки. Дико було бачити цю радість людей. 

Страшно було, коли міна розірвала сусіда Сергія. Його рештки збирали по всьому подвір'ї", - розповіла Оксана.