Я жив у Луганській області. Рідне місто Рубіжне для мене було найкращим. У перший день війни не думав про виїзд, тому що не було обстрілів. Згодом почались вибухи. Два тижні я прожив під обстрілами. Не було газу, води та світла. Було дуже страшно. Вирішив виїжджати, коли у місті настала гуманітарна катастрофа.
Я пішов до виконкому, а звідти мене евакуювали до Слов’янська. Там я сів на електричку та поїхав до Лозової, а звідти дістався Дніпра. Все було безкоштовно. Потім я поїхав до дітей у Бучу, вони мене підтримують під час війни.
Я не знаю, що робити далі. Пенсія у мене маленька, де жити? Оренда квартири дуже дорога. Я повністю розбитий.
Зараз чекаю завершення війни. Розумію, що моїм дітям буде тяжко. Хочу, аби всі жили у мирній країні.