Мені 42 роки. Я з доньками мешкала в Маріуполі. Коли почалася війна, я працювала в Чехії. Доньки, друзі, мій колишній чоловік – всі були в місті. Я майже місяць не могла до них додзвонитися. Шукала спосіб знайти їх і вивезти з Маріуполя. Натрапила на шахраїв, які представилися перевізниками і просили за свої послуги велику суму в євро.  

У моїх дітей не було нічого: ні ліків, ні води, ні продуктів. Вони збирали сніг і розтоплювали його. Потім ще довго хворіли, бо застудилися.

Як виявилося, рідні загубили одне одного в місті, тому й виїжджали окремо. Жінка, яка шукала під обстрілами свою матір, забрала мою старшу доньку. Донька виїхала з одним лише паспортом. 

Зараз ми живемо у Чернівцях. Я працюю психологом. Після закінчення війни хочемо повернутися додому і почати життя спочатку.