До війни я працювала в компанії SCM. Коли почалася війна, ми переїхали в іншу область. Зараз я не працюю. Чоловік військовий, він також не працює після поранення. Двоє діток, обоє з інвалідністю.

У Донецькій області для нас усе почалося у 2014 році. Коли розповідала бабуся про Велику Вітчизняну, я ніколи не думала, що мої діти застануть війну. Я прокинулася від того, що почали обстрілювати місто. І чоловік мені сказав, що це війна. Цей день залишиться в моїй пам’яті назавжди.

Нам важко було переїхати, складно було дітям адаптуватися. Тепер потрібно спілкуватися українською мовою. Може, і не ідеально, але ми стараємося.

Нас вивозили як членів сімей військовослужбовців. Чоловік залишився там воювати, а нас евакуювали автобусом.

На початку ми трошки зіткнулися з гуманітарними проблемами. Але завдяки різним фондам у нас усе було. Нас не полишили в біді, нам допомагали.

Хочеться, щоб скоріше закінчилася війна, і тоді все в нас буде добре. Найголовніше - щоб усі були живі та здорові. Важко, звісно, те, що батьки залишилися там. Ми мало бачимося. Найголовніше, щоб закінчилася війна і ми були всі поруч, усі разом.