Лехуш Дар’я, 7 клас
Нововолинський ліцей №7 Нововолинської міської ради Волинської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Циголко Наталія Петрівна

Війна. Моя історія

Я народилася у Харкові. Моє безтурботне дитинство проходило у Немишлянському районі. Кожен мешканець нашого міста обожнює його та пишається тим, що люди тут дуже толерантні. Батьки працювали, я разом із сестрою Машею навчалися у Харківському ліцеї №101. Мені подобалося відвідувати заклад, спілкуватися із однокласниками, слухати настанови класного керівника Світлани Никонівни, бути старостою, виконувати покладені на мене обов’язки та досягати вагомих успіхів у навчанні.

23 лютого 2022 року після уроків я відвідала хвору подругу Єву, подарувала їй відкритку, щоб вона не сумувала. Увечері сиділа за комп’ютером та писала сценарій до свята Восьмого березня. Настала ніч, і я з сестрою лягли спати. Ніхто не підозрював, який жах на нас чекає вранці.

Я прокинулася від вибухів, подумала, що це феєрверки. Була спокійна, бо вважала, що це харків’яни святкують. Уранці задзвонила Моніка, мамина сестра, і сказала, що біля їхнього будинку їдуть танки… Я зрозуміла: почалася війна.

Мамі зателефонував брат мого тата Андрій, який жив на Салтівці, і повідомив, що потрібно терміново виїжджати. Тривожно було лежати в ліжку, я взяла телефон, на годиннику 05.31. Через декілька хвилин почула вибухи. Мама схвильовано наказала бігти на перший поверх. Я з Машею сиділи на сходах, ненька бігала по дому, збирала документи, а потім поїхала на заправку, набрала у каністри бензину. Ми були налякані та голодні. Дорослі намагалися прийняти правильне рішення, а по телебаченню путін усе говорив про військову операцію. Батьки зразу хотіли виїхати з міста, але дороги були перекриті. Ми не ходили в укриття, а під час тривоги з Машею сиділи під столом. Вибухи почастішали, ми чули, як наближався винищувач до нашого будинку. Ненька притисла нас до себе, через страх я почала плакати. Слава Богу, біда нас оминула, і ми залишилися живими.

П’ятого березня 2022 року наша родина вирішила виїжджати на Західну Україну. У Нововолинську проживають мої дідусь із бабусею по батьковій лінії.

Ми зібрали речі, сіли в машину, мені на коліна посадили кішку. Дорога була виснажливою, часті вибухи, корки. Дніпро. Кропивницький. Вінниця. Хмельницький. Тернопіль. Нововолинськ. Довгий та тяжкий шлях до місця призначення.

Зараз ми на Волині. У Харкові мешкали у великому двоповерховому будинку, батьки мали свій бізнес, а тепер живемо в маленькій однокімнатній квартирі. Ми з сестрою ходимо до школи, з’явилися нові друзі, однак я хочу повернутися додому, поспілкуватися із своїми однокласниками. Кожного вечора в молитвах звертаюся до Всевишнього з проханням про закінчення війни.

Дякую ЗСУ за те, що можу спати в теплому ліжку і зустрічати новий день. Вірю в перемогу. Слава Україні.