Мені 63 роки. Я живу в Охтирці. Працюю в школі. 

Російська армія ввійшла в наше місто відразу в перший день війни. Близько одинадцятої ранку я розминувся з ворожою колоною, а вже через декілька хвилин почув постріли біля військової частини. Потім були обстріли ТЕЦ та бомбардування міста. 

Ми з дітьми та внуками ховалися в погребі. Внукам шість і сім років. Було дуже шкода їх.

Тому, як тільки розпочалася евакуація, якою займався наш начальник відділу освіти, діти з внуками виїхали. Спочатку – в Полтаву, потім – у Львів, а звідти – в Чехію. Син вже давно там працює на підприємстві, а невістка влаштувалася на роботу в школу. Внуки навчаються. 

Я залишився, вивозив людей з міста. Зараз працюю онлайн. Мої випускники служать в Територіальній обороні. Я регулярно спілкуюся з ними. Вони впевнені, що все буде добре.