Війна змінила все. Поділила на дві половини - до і після. Ми втратили все, що нажили. Стали замкнуті. І зовсім не розумієш, як створювати плани на завтра чи через місяць. Що робити далі, з чого почати, (освободители освободили от всего).

Я ніколи не могла подумати, що можуть по нам, по мирному населенню стріляти, бити з градів, бити з повітря, вбивати дітей, вбивати український народ. Як пояснити дитині, чому Росія це робить, за що?!

Як почалась війна, ми жили в Бахмуті в районі літака. І десь через місяць почалось пекло. На нашому районі жили військові, на заводі. Був день тепленький, і ці нелюди запустили три ракети по військовим. Дома захиталися, від сильних вибухів посипались вікна, дим стовпом. Старша донька займалась он-лайн уроками, а я з грудною дитиною була в залі, коли це почалось. Я не можу пояснити свої відчуття: страх за дітей, нерозуміння що робити, чи вже пізно - вб'ють. Кричу: "Тікай у ванну". Вона залетіла, а я в коридорі з малим. Я витягла його із кроваткою. Звідкіля були ті сили? Я пам'ятаю, як мала каже: "Мама, мені так страшно, що в мене ноги трусяться. Мама, за що вони з нами так?" Хвилин 5 пройшло, почули сирени. То їхали лікарі та рятівники гасити вогонь. Тоді дуже багато загинуло наших захисників, бідні хлопці. Я це пам'ятаю як сьогодні. То один день з пережитого.

Дітей навчили, якщо летить винищувач, треба тікати до бомбосховища, бо він ракети скидує. Всього не напишеш, це важко дуже. Згадую, пишу, а сама плачу.