Перший день війни -  це було щось страшне. Я стільки прочитала книжок про Другу світову війну, що жах. Як можна було нападати на Україну? Я цього не можу перенести. Мене дочка сварить, щоб я менше дивилась телевізор, а я не можу. 

Мою хату побили - стеля впала, вікна вилетіли, шифер побили. Я такого не розумію, і люди балакають, що Гітлер не був такий, як Путін. 

В грудні того року в мене був інсульт. Я пролежала в лікарні два тижні, потім - у дочки чотири місяці. Я сказала: «Наташа, вези мене в Лимани, тому що потрібно йти на кладовище - пів року не була, там все поросло». Я першого квітня цього року приїхала в Лимани і живу вдома.  

Є вода, газ, топлю газом. Дають для пенсіонерів на тиждень по одній хлібині. Я печу млинці. Є мука - коржики печу. 

Саме страшне було під час війни у квітні 2022 року. Я в кімнаті спала, і на мене падала штукатурка. Я злякалась, вийшла, а по всіх кімнатах попадала штукатурка. Дзвонить моя дочка з Жовтневого  і каже: «Мамо, закривай хату і тікай до мене». Це сама страшна ніч була. 

Я думаю, що наші хлопці скоро переможуть росіян. Головне - щоб Європа дала зброю. Пам’ятаю, як в Донецьку в 2014 році війна була, і я бачила, як Фонд Ріната Ахметова фурами возив людям продукти. Нехай Бог дає, щоб він був здоровий і допомагав людям.