Лідія Павлівна навчилася самотужки справлятися з усіма побутовими проблемами. Їй дуже хочеться жити довго, ще побачити своїх онуків та правнуків. Головне – щоб здоров'я не підкачало.

Я живу сама в маленькому будиночку. Коли почалася війна, у льоху сиділа. У мене там і свічки були, і ліки, і ковдра. Все своє ношу з собою. Діти мої далеко, куди мені йти?

У мене ще до війни був ішемічний інсульт, я в Донецьку лікувалася. Болячок у мене купа, ліки дорогі. Тепер зовсім нерви не гаразд після обстрілів. І все це на здоров'я позначилося. Син мені іноді надсилає грошей на ліки по можливості.

Всі мої родичі залишилися в Маріуполі та Волновасі, я туди поїхати не можу, тільки по телефону спілкуємось.

Хочеться миру, жити мені хочеться. Я вже й правнуків дочекалася, тепер хотілося б і для них пожити. Найголовніше – щоб настав мир.