Відчуття хаосу мене переслідує з першого дня війни. Я відчуваю страх за життя дітей та онуків. Під час окупації дев’ять місяців у селі не було води, світла і газу. Ракети літали наді мною, розривались у посадках поряд. На щастя, руйнувань на моїй вулиці немає.

Сусідні села зруйновані вщент.

Десятого листопада росіяни залишили село та зайшли ЗСУ. Зараз я плекаю надію на перемогу та закінчення війни. Мої діти роз’їхались світом, чекаю на їхнє повернення. Дуже за ними сумую.