Наше життя повністю зруйновано. Ми втратили все, що здобували та чого прагнули все життя. Особисто дитина втратила дитинство, ми всіляко намагаємось його повернути. Втратила своїх друзів, школу, гуртки, в яких займалась. Під час блокади дитина постійно була свідком обстрілів, травм людей, як літали та бомбили літаки.

Найважчим було відчути що у 21 столітті, в час розвинутих технологій опинитись в окупації без допомоги, без їжі, без медикаментів. Під постійним обстрілом, коли боїшся вийти на вулицю. Боїшся лягти спати. Навколо смерть, повний хаос. В Маріуполі на початку блокади ще можна було щось взяти у крамниці, коли військові дозволяли. Потім їли одну варену картоплю на день. Пили брудну воду. Перебували в холоді. Дитина захворіла, і не було ліків, я вже не кажу про лікарів. Я вважаю, що нам дуже пощастило, що нам вдалося виїхати. 15.03.2022 року, вранці дитина була з температурою 40 та постійно рвала. Так ми їхали і вже в Запоріжжі почали лікуватись. Що було б, якби нам не вдалося виїхати, страшно подумати.