У Маріуполі у мене було все для щасливого мирного життя. У перший день війни зранку я почула вибух. Побігла до дітей та сіла з ними за диван, аби уберегти їх від осколків. Чоловік почав моніторити новини. Я мала надію, що все швидко закінчиться. 

З родиною переїхала до подруги у центр. Там перебували в укритті. Коли почала закінчуватись їжа, я вирішила виїжджати. Мою машину побило осколками, але вона була на ходу. Я розуміла, що це небезпечно, що ніхто не відповідає за моє життя і життя моєї родини. В колоні зі мною було ще декілька машин. 

Я була шокована, коли побачила, що місто в оточенні й шансів ніяких немає. 

Майже тиждень з родиною діставались підконтрольної території. Зараз я живу в Полтавській області. 

Мені приємно, що українці підтримують один одного. Коли я відвезла машину в ремонт після евакуації, мені зробили ремонт безкоштовно, бо дізнались, що я з Маріуполя. 

Зараз усім морально дуже важко. У мене нічого не залишилось, але я намагаюсь знайти роботу. Зі статусом ВПО складно знайти постійне місце. 

Я сподіваюсь, що після перемоги настане мирне життя. Все можна зробити та побудувати, коли немає війни.