У мене все було добре, поки не прийшла війна. Двадцять четвертого лютого я їхав до дочки в пологовий будинок у Лиман. Звідти її вивозив уже через блокпости. У Лимані було дуже небезпечно. 

Діти виїхали, а я залишився доглядати за майном. Доводилося сидіти без світла. Обстріли в місті дуже сильні. Літають снаряди і ракети. У Миколаївці зруйновані школи, басейни, дитячі садки. Часто обстріли мене застають під час роботи на городі. 

Я отримую гуманітарну допомогу. Допомагаю батькам. Мама живе в приватному будинку. Я відвожу їй воду. 

Сподіваюся, війна скоро закінчиться. Чекаю на повернення дітей.