Мене звати Тетяна Сергіївна. Уся війна - травматична подія, що позначається на психо-емоційному та фізичному стані моєї сім'ї. Я з дитиною пережили все: вибухи артилерії, гул літаків, постійні повітряні тривоги, що не припиняються; щовечора запуски ракет із Білгорода (рф), що всього в 40 км від нашого будинку. А зараз ще додалися постійні відключення електроенергії після останнього обстрілу міста.

Коли є безпосередня загроза для Харкова, йдемо в коридор, а за добу це може бути більше 10 разів і тривати більше години. Під час бойових дій помер мій батько (дідусь мого сина Павла), що позначилось на нашому психо-емоційному стані; дідусь із сином були дуже близькі, ми проживали всі разом. Уже довгий час я спостерігаю в Павла швидку зміну настрою від спокійного до вербальної помірної агресії, неспокійний сон, важко сконцентруватися. До того ж ми постійно знаходимося разом, а його, як підлітка, це починає дратувати.

Дитина займається online в своїй загальноосвітній Харківській школі. До війни син був дуже активним хлопцем: займався айкідо та футболом, вивчав додатково англійську мову, брав активну участь у шкільному житті. Зараз закривається в собі, трапляються різкі зміни в настрою. Від постійного перебування вдома набрав трохи ваги. Хочеться, щоб Паша побачив, що життя продовжується, ще є чому радіти... Адже в нього є потенціал і він може згуртовувати навколо себе дітей. Дуже переживаю, щоб це не минуло.

24 лютого 2022 року о 4:30 ранку ми прокинулися від вибухів на околицях нашого міста. Не розуміючи, що відбувається, вийшли на балкон... Пам'ятаю запах пороху в повітрі та помаранчеве небо... Від тоді спокійного життя ми не бачили. Оскільки на початку війни Павлу було 10 років, то він й сам зрозумів, що відбувається. "Військових" питань було багато, але на той час ще був живий мій тато (прикордонник), то він надавав йому правильні та грунтовні відповіді.

Жахливих днів було декілька: коли над будинком літали ворожі літаки, що аж бетонні стіни здригаються; та, коли помер мій батько. Важко було тримати себе "в руках", коли повідомили, що тато помер, і повідомити про смерть дідуся дитині. До психолога не зверталися, розмовляю з дитиною про це; розповідаю, що плакати не соромно з цього приводу.

Через війну я втратила роботу, тому з фінансами зараз нестабільно. Доводиться економити на всьому.