Я заміжня. Дітей у мене немає. У перший день війни я знаходилась на лікарняному. По-перше, під час війни я залишилася без роботи. По-друге, моя рідна сестра проживала у Бахмуті і вона лишилася без житла. Це найважчі моменти. 

Шокувала неочікуваність, несприйняття того, що відбувається. У нас вимикають світло. Вода, газ є. Я виїжджала, але ненадовго. Були труднощі з транспортом. Дуже важко і довго добиралися до Вінниці. Ми були з маленькою дитиною, моєю онукою. Нам дуже допомагали волонтери. Побули ми там недовго і повернулися додому.

Психологічно складно, але ми вже звикли до війни. Боремося як можемо. Хотілося б, щоб війна закінчилась якомога скоріше.

У мене загинув син три роки тому, і відтоді все обірвалося. Тому про майбутнє своє я не думаю взагалі.