Поліщук Єлизавета, учениця 8 класу Здолбунівського ліцею № 5 Здолбунівської міської ради Рівненської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бурець Тетяна Богданівна

Моя Україна майбутнього

Якою я бачу Україну майбутнього? Я бачу її такою, якою хочуть бачити її політики, чиновники, багатії? А можливо, я хочу бачити країну, у якій би чули людину, дбали про неї, а не про власний гаманець?  Дбали про природу рідної землі, а не наживалися на її скарбах та щедротах.

Я хочу, щоб Україна була вільна, єдина та незалежна не тільки зовні, але і в середині, і не лише від інших націй, але і гнилих сердець. Чи є в України майбутнє?

З давніх-давен люди намагались лишити щось по собі, щоб їх не забули: освоювали нові землі, розвивали освіту, будували лікарні, дбали про майбутні покоління, але що лишиться по нас? Мої сучасники не хочуть створювати чи оберігати: таке враження, що вони вміють лише знищувати, щоб наживатися. Величні будинки з фресками, атлантами та каріатидами йдуть під землю, в небуття, натомість виростають гіганти-хмарочоси, які не несуть ні культури, ні естетичного задоволення.

Як може бути мир, якщо ми не цінуємо те, що маємо, поки не втратимо! Ворог знищує міста, але українці і без загарбників, на жаль, стирають величні та неповторні труди своїх предків!

Мова обезцінюється, історія не вивчається, традиції та звичаї забуваються,  що ж буде з нами? Доки українці не позбудуться почуття меншовартості, не почнуть вивчати, шанувати і любити своє національне, рідне, доки не зрозуміють цінність свободи, не зможуть будувати вільне майбутнє для себе і своїх нащадків.

А потенціал у нас є! І майбутнє є! Згуртованість та об’єднання українців після 24.02.22 усьому світові довели, що це нація Сильних та Незламних зі світлим майбутнім на сотні поколінь!

Я українка і пишаюся цим: своє майбутнє бачу в Україні, державі свободи, слави, законів та прав!