«Якби пішли трохи швидше, потрапили б із дітьми під обстріл»

Дітки всі один одному допомагають. Особливо старший, він за всіма дивиться й мені допомагає, тому що чоловік постійно на роботі. Він уранці рано йде й пізно приходить. Діти всі рідні, а формально — троє моїх і двоє чоловіка.

У нашу квартиру перший снаряд прилетів 31 серпня 2014 року. Слава Богу, нас удома не було, ми з дітьми відпочивали на природі. Ми саме підходили до будинку, коли все це починалося. Лежали в кущах з дітьми.

Якби ми трохи швидше пішли, ми б якраз потрапили під обстріл. Просто дитина була маленька, трошки вередувала. Довелося зупинитися, заколисати її у візочку. Їй було два з половиною роки, навіть трохи менше. І ми саме зупинилися, щоб їй пляшечку дати.

Потім дітей до бабусі відправили, а самі пішли додому. Виявили всю цю «красу». Спасибі людям, які нам допомогли, вікна привезли. Хто раму, хто скло, хто посуд. Тому що й посуду не було, все було побите в нас.

Найважче було, напевно, перші ці моменти. Коли в нас не було води та світла. Потім звикли. Навіть навчилися банки на багатті закатувати, консервацію робити.

Рінат Ахметов допоміг нам. Останній раз 28 червня 2016 року нам влучило в дах. Він нам допоміг матеріалами, надав шифер, бруси, все – і ми перекрили дах. У нас зараз не тече нічого. Жити ще не можна з дітьми, тому що там багато ремонту треба робити, там і стіни повідходили, і грубка розвалилася. Поки тут будинок орендуємо, тут живемо з дітьми.

Дітей багато, по-перше. По-друге, зараз у магазинах не накупишся. У нас дуже підняли ціни, вдвічі, скажімо так. І ця допомога дуже допомагає, там же масло, цукор, згущене молоко. Для дітей це — особлива радість. У нас діти в першу чергу залазять у ці пакети, дістають згущене молоко. У нас радіють цим продуктам.

Найстрашніше моє переживання – одна дитина хронічно хвора. У нас не було на той час ні ліків, ні лікарів. Дуже важко дістати ліки, і в зараз те ж саме. Коли в нього починаються напади, дитині нічим допомогти. Ось це було найстрашніше.

І страшно було в останню мить, коли нас бомбили. Діти були тут, і нікуди ховатися. Снаряди літали навколо будинку. Ну пережили якось, діти не дуже, мама більше злякалася.

Я сподіваюся, що ми додому переїдемо з дітьми, зробимо ремонт. У нас скоро дитина народиться. Я хочу, щоб вона росла в цій квартирі. Це — наш сімейний куточок, який ми готували з дітьми для себе. Я сподіваюся, що ми тут житимемо. Тут усе рідне, наше все, наш затишний будинок, який ми любимо.