Ворог стріляє по нас, вони катують, вони вбивають дітей, жінок... Всіх і при цьому говорять «ні, ми не такі, ми цього не робимо». Прийняти це просто не можливо...

Зіткнулись ми з нестачею продуктів, ліків. Десь в кінці березня мій тато став себе дуже погано почувати, йому поставили діагноз рак 4 стадії. Я пам'ятаю, як шукала ліки і не могла знайти. А без них його до лікарні не приймали, а тато попросив ще купити сосиски, а я не знайшла ні сосисок, ні щось із списку ліків. Я довго сиділа в машині і ревіла.      

У нас є маленький прапор України на липучці. Ще до повномасштабного вторгнення купила його і повісила на холодильник. І ось, коли Херсон був в окупації, до нас в квартиру приходили військові з обшуком. А прапор висить... І на нього, мабуть, просто не звернули увагу військові. І тільки коли вони пішли, я зрозуміла, що висить маленький прапорець і що якби вони звернули увагу на нього, то скоріш за все нашої сім'ї вже не було б...

Постійні обстріли міста не припиняються. Після підриву Каховської ГЕС ми їздили перевіряти чи не зійшла вода з будинку наших родичів і почався обстріл мікрорайону. У період окупації неможливо було вийти на вулицю, були випадки, коли військові рф намагались приставати. Був обшук в квартирі, в якій ми жили.