Підчас війни ми виїхали з рідного міста, бо місцеві органи влади наполягали на евакуації. Захоплення Маріуполя, Лиману та інших міст, які були так близько від нашого міста і в яких велися запеклі бої - ці фактори сприяли тому, що ми з дочкою та 73-річною мамою поїхали з рідного Донбасу. Було страшно, коли ми були на похованні близької людини в селі під Краматорськом, стоїмо на цвинтарі і раптом вибухи, і думаєш, що зараз з покійною і ми будемо на тому світі. Або йдеш по вулиці, як бахне, і не знаєш, чи бігти, чи падати. Найважчим було прийняти рішення поїхати зі свого дому. Найбільш шокуюче - ось стоїть дім або школа, раз - і воронка, і пів мікрорайону повилітало скла у старих вікнах. А саме добре в цій ситуації - що твій дім стояв під кутом, і хвиля просто відкрила вікна в твоїй квартирі. За медикаментами стояли в аптеці в черзі, як за їжею, а в магазині була тільки овсянка. А коли виїхали і зайшли в перший магазин на зупинці в Дніпропетровській області, були прямо шоковані вибіром товарів.