Мені 28 років. Я жив у Маріуполі. Професійно займався баскетболом.

24 лютого дізнався від батька про початок війни. Потім подивився новини, але все одно не міг повірити в це. З другого березня в Маріуполі вже не було жодних комунікацій. 

Восьмого березня ми з рідними пішли в магазин по продукти й потрапили під авіаобстріл. Було чотири літаки. Ми лягли на землю й молилися. На наших очах було зруйновано п’ять будинків. 

За час, проведений в окупації, сусіди стали для мене близькими людьми. Ми згуртувалися, допомагали одне одному. 

Нам вистачило їжі. Перед від’їздом ми з батьками віддали сусідам ті продукти, що залишилися. Виїхали 16 березня. Забрали з собою кішечку. Добиралися до Дніпра дві доби. Знайомі допомогли мені влаштуватися на роботу. Зараз я працюю вчителем фізичної культури в ліцеї. 

Думаю, що війна закінчиться влітку цього року.