Дар’я Швецова, 11 клас
КУ С ЗОШ І-ІІІ ступенів №20 
Вчитель, що надихнув на написання есе:  Подоляко Тетяна Василівна

1000 днів війни. Мій шлях

Як виявилося, життя зовсім непередбачуване. 24 лютого 2022 року життя всіх українців перевернулося з ніг до голови.  

Ранок, перші вибухи, перший сигнал повітряної тривоги, паніка та лише страх. Страх за свою родину, близьких, знайомих та насамперед нашу країну.

Єдине, що залишалося робити - це вірити в наших воїнів, які і досі не дають окупантам загарбати наші землі, які віддають свої життя і на сьогоднішній день.

Всі ми опинилися в скрутному становищі, ніхто не знав, що робити та як буде далі, але осмисливши ситуацію ми з батьками вирішили залишитися в місті. Почалося те, чого всі боялися.

Перший проліт ворожого літака над будинком, російські війська в місті та безперервні вибухи. З кожним днем ситуація лише загострювалася.

Ми майже не спали, ночували в підвалах та совсім боялися виходити на вулицю. Читаючи новини моя матуся сиділа в сльозах, очі були наповнені лише сумом та відчаєм від безвихідності. І ось, перший "зелений коридор", довго не думаючи ми зібрали свої речі та документи, сіли в машини та вирішили їхати  до сусідської області подалі від кордону. Нове, зовсім незнайоме місто та будинок в якому ми змогли прожити лише кілька тижнів зовсім не заспокоювали.

Повертаючись додому насторожувала тільки купа розбитої техніки на дорогах та полях.

Отримавши звістку про те, що окупанти вийшли з нашої області ми трішки заспокоїлися. Почалося дистанційне навчання, нам ставили лише по декілька уроків на день, щоб ми могли хоть трішки відволікатися від ситуації. Батьки почали ходити на роботу, в магазинах з того моменту завжди були продукти та знову почав їздити міський транспорт. Здавалося, що весь жах був вже позаду. 

Війна триває вже майже три роки і я зовсім забула, як це жити спокійним життям, адже з тих пір ми чуємо вибухи майже кожного дня. Всі ми змучені, але я вірю в світле майбутнє нашої держави, незалежної України.

Велика подяка тим людям, які допомагають нашим військовим та людям, які її потребують. Вічна пам’ять всім загиблим у цій війні. Не пробачимо!