Моя родина - це дружина і двоє синів. Ми жили в Маріуполі. 

24 лютого місто почали обстрілювати. Згодом не стало світла і тепла. Готували на багатті, воду ходили шукали. Здебільшого її привозили діти. Продуктів не було. Магазини розбили, все розграбували. 

За нами приїхав син, і ми виїхали з Маріуполя через Запоріжжя. Змогли виїхати ми з третього разу, тому що перших два рази зібрались, але дали відбій - коридорів не було. А потім, коли дали коридор, поїхали. Кота ми випустили, не взяли з собою. Дорога була нелегкою. Їхали ми серед бойової техніки: танків, БТРів, вертольотів. Добре, що живими залишились. 

Тепер винаймаємо житло у Черкасах. Все це не наше, чуже. Все наше залишилось у Маріуполі. Довелося купувати багато речей: зимових і літніх. 

Почали ходити по лікарнях. Дуже дався взнаки стрес. Нам з дружиною дали другу групу інвалідності. Діти виїхали за кордон. Усе розвалилось. 

Тепер уже життя стало спокійнішим, тільки ракети літають, і росіяни продовжують усе розбивати. 

Найбільша наша мрія - щоб припинились обстріли і настав мир, щоб ми всі були живі і здорові.