Увечері 24 лютого, того дня, коли Володимир Путін оголосив про повномасштабне вторгнення в Україну, ми з колегою були на Раві-Руській, сухопутному прикордонному переході між Україною та Польщею. Це було після 10 вечора, було страшенно холодно.

Зі змішаним почуттям відчаю та нереальності того, що відбувається, я спостерігав, як люди тікають від війни. Стоять на узбіччі дороги в темряві у намаганні зігрітися біля саморобних вогнищ. Жінка качає крихітну дитину. Собака визирає з рюкзака чоловіка. Покинута коляска на узбіччі дороги. Хтось залишив валізу.

На шляху до Львова, приблизно за 75 кілометрів від кордону України з Польщею, ми побачили чергу з автомобілів на дорозі до Польщі довжиною десятки кілометрів, яка майже не рухалася. Багато хто йшов до кордону пішки. Жінка на ім’я Софія зі Львова під час телефонної розмови розповіла, що напередодні ввечері вона стала в чергу на своїй машині. За чотирнадцять годин вона все ще стояла в черзі з подругою та двома дітьми подруги, двох і п'яти років. Нарешті через три дні вони дісталися до Польщі.

Автор: Human Rights Watch

Джерело: Human Rights Watch. Втікаючи від війни в Україні. © 2022 by Human Rights Watch.